Пошукова група «Дослідники»
Керівник музею
Кисельова Світлана Дмитрівна,
вчитель Садківської гімназії
Телефон 9-55-39
Список активу музею
- Казанцев Ілля
- Коваленко Альона
- Ткаченко Анастасія
- Даніч Іван
- Семикоз Андрій
- Гудименко Сергій
Людина без Батьківщини – що перекотиполе, яке гонить вітер безмежним степом, і не знаходить воно спокою, і не має воно кореня, щоб закріпитися в ґрунті і набратися сили від землі. Кожна людина завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній оселі. То – родинне вогнище, маленька Батьківщина кожної людини. От саме маленькою Батьківщиною для нас є село Садки. В сучасних умовах відбувається занепад сіл та сільських територій. Молодь від'їжджає до міста, в селі залишаються одиниці. Щоб зберегти все надбане і побудоване, потрібні молоді руки.
В зв’язку з цим, актуальним є патріотичне виховання дітей, формування і розвиток в них соціально значимих цінностей виховання свідомого громадянина, патріота своєї Батьківщини, який не на словах, а на ділі, здатний захищати традиції своєї країни і свого народу, поважати традиції, звичаї і культуру інших народів.
Історія минулих літ завжди бентежила душі людей, а тим більше, історія рідного краю, рідного села. І це зрозуміло, бо тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє. Інакше можна сказати словами народної мудрості: «Той, хто не знає свого минулого – не вартий майбутнього». Тому в 1994 році педагогічним колективом Cадківської ЗОШ було засновано музей, який отримав назву «Берегиня», як символ збереження пам’яті минувшини. Велику допомогу у заснуванні музею надали жителі навколишніх сіл, які передали музею предмети старини.
У музеї 193 експонати. Всі експонати становлять основний фонд.
Матеріали музею поділено на 5 експозицій:
· «Вічна пам’ять, вічна слава, земний уклін»
· «Зорепадом летять роки»
· «Наша минувшина»
· «Голодомор 1932 – 1933рр.»
· «Героям – слава! Слава Україні!»
Експозиція «Вічна пам’ять, вічна слава, земний уклін» вміщує фотографії учасників Другої Світової війни, які журавлиним ключем розділені на 2 групи: зліва ті, хто загинув під час війни, справа – ті, хто повернувся з війни, жив і працював в колгоспі «Батьківщина». На жаль, усі учасники війни відійшли у вічність.
Пошуковою групою «Дослідники» створена «Книга пам’яті», в якій поіменно названо прізвища мобілізованих, дані про час загибелі і місце поховання.
Зібрані спогади учасників Другої світової війни, їх біографічні дані.
Тут же зберігаються речі часів Другої світової війни: бомби, гранати, каски, гільзи, фляга, котелок, багнети; книги пам’яті, в яких спогади учасників Другої Світової війни, нагороди. Завдяки проведенню великої пошукової роботи зібрані матеріали переписки з рідними загиблих воїна Панасенко Володимира Григоровича, який похований в братській могилі, що знаходиться в селі Садки.
Експозиція «Зорепадом летять роки…» вміщує альбоми з фотографіями випускників школи, воїнів – інтернаціоналістів, які брали участь у війні в Афганістані, стенди з історії села, колгоспу, школи, похвальні листи, дипломи, грамоти, одержані учнями школи.
З трепетом гортають учні альбом під назвою «Не смейте забывать учителей!», в якому зібрані матеріали про тих людей, які вклали часточку свого серця у виховання підростаючого покоління.
Стенд «З історії колгоспу» знайомить з виникненням поселень на території нашого краю. Села нашого колгоспу «Батьківщина» виникли на початку ХХ століття після столипінської реформи 1906 – 1911 років. Общинні землі передавались селянам у приватну власність, надавалось право переселення на свої ділянки землі – на хутори. Бідноті дістались – найгірші.
Тоді вихідці із села Євсуг заснували хутори Садки, Борисівка, Порохнина, Сеньків, Вовче, пізніше – Антонівка. А вихідці з сіл Брусівка та Литвинівка – хутори Лозовий, Зелена Долина, Федорівка, Горне.
В 1929 році в селах створюються колгоспи. В 1951 році вони об’єднуються в єдине господарство ім. Мічуріна. В 1958 році відбулося укрупнення колгоспу. Новий колгосп був названий «Родина».
В селах були відкриті початкові школи, в селі Садки – медпункт, магазин. В 1938 році початкову школу у с. Садки перереформували у семирічну. Сьогодні до території сільської ради входять такі села як Садки, Антонівка, Западне, Лозове.
Стенд «Пам'ять»
Відзначаючи чергову річницю Великої Перемоги, ми перш за все згадуємо тих, хто поклав на вівтар Перемоги над фашизмом найдорожче – життя.
Це вони, спочиваючи в братських могилах, прикрили собою Вітчизну, заслонили своїми грудьми матерів, дружин, дітей, забезпечили мирне життя багатьох поколінь.
У центрі села Садки з 1957 року височив пам’ятник, на постаменті якого написано: «Вічна слава героям, полеглим у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини». Під написом меморіальна дошка з викарбуваними на ній іменами воїнів, загиблих в 1942 році в оборонних боях і в 1943 році при звільненні сіл від німецько – фашистських загарбників. Скорботу за ними втілювали 2 фігури пам’ятника: жінки і хлопчика, який підтримує правою рукою вінок.
Село міняло обличчя, перебудовувалось. Змінив свій вигляд пам’ятник в наш час, але стоїть він однаково простий і величний, і скільки б людей не проходило тут, у кожного здригнеться серце при згадці про тих, хто віддав своє життя за наше щастя і мирний труд.
У цій місцевості великих боїв не було. В липні 1942 року в село вступили фашистські загарбники. Радянських бійців, які не встигли відійти, селяни переодягли в цивільний одяг, і вони ночами перебиралися на схід невеликими групами, ховалися по лісах. Тих, кого фашисти знаходили, вони тут же розстрілювали. 30 наших бійців були розстріляні в Бедриковому ліску. Вони могли здатися в полон, але з – поміж смерті і життя на колінах вибрали перше.
Одного разу в окуповане село заїхала група партизанів. Вони пробиралися до Старобільська, і сільські підлітки – комсомольці взялись показати їм найкоротшу дорогу. Серед провідників були М. Тишевський, П. Кузьменко, М. Сухорутченко. На світанку виїхали на пагорб і раптом пролунали постріли. У цьому бою загинули провідники і кілька радянських бійців. Всіх їх привезли в село, де вони й були поховані.
Всього в братській могилі покояться 40 червоноармійців. В 1972 році піонери – слідопити разом з вчителькою П.Г.Лисянською виявили місце поховання радянського воїна В.Г.Панасенка, якого разом з іншими воїнами, у яких не виявилось документів, ховала у важку годину війни колгоспниця П. Сухорутченко.
Слідопити почали пошук бійця і розшукали його матір. У серпні 1972 року вона з родичами приїздила на могилу сина, яка була в степу. З великими почестями останки воїнів переховали в братську могилу біля пам’ятника.
Ще одна братська могила знаходиться у Федорівці. Вже давно немає цього красивого, затишного села. На його місці колоситься хлібне поле і тільки одинока братська могила 33 воїнів нагадує про трагедію, яка сталася 10 липня 1942 року.
Близько 10 години ранку у Федорівку ввійшла чергова група відступаючих червоноармійців. Їх було 33. Зморені та знесилені, три ночі не спавши, вони намагалися йти більше ночами, коли немає літньої спеки і, таким чином уникнути оточення і полону. Вони зайшли в шкільний двір, як-небудь поїли і розмістилися в класах для відпочинку, навіть не виставили пост. І відразу ж поснули. А через годину в село увірвалися декілька десятків німців – мотоциклістів. Вони також вирішили скористатися приміщенням сільської школи. Знайшовши там сплячих червоноармійців, фашисти виштовхали їх у двір школи і тут же розстріляли 33 бійців.
Ще однією сторінкою експозиції «Вічна пам’ять, вічна слава, земний уклін» є альбом «Воїни афганці – наші земляки», в якому записані спогади учасників війни в Афганістані протягом 1982 – 1985 років.
Афганістан ввійшов в наше життя і історію, і ми ще не одне десятиріччя будемо згадувати про цю війну. Мужність, героїзм, самопожертва, віддане служіння Батьківщині і, звичайно, жорстокість афганської війни – все це в спогадах воїнів – афганців.
Експозиція «Зорепадом летять роки» завершується стендом «Наша гордість». На цьому стенді знаходяться макети золотих і срібних медалей з прізвищами та іменами учнів – випускників школи, які їх отримали. На ньому також поміщені грамоти та дипломи, одержані учнями школи, які приймали участь в районних предметних олімпіадах, різноманітних конкурсах та заходах.
У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли люди гинуть від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це велике горе. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворога, – це ще й геройство. Але коли люди гинуть від голоду… Особливо від голоду штучного, навмисно створеного владою? Україна завжди була багата на родючу землю і хліб. Нашу країну називали житницею Європи. Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає на чорноземах від голоду?
Цим подіям присвячується стенд «Голодомор 32-33роки».
На ньому розміщені такі альбоми:
- «Книга скорботи». В ній зібрано спогади наших односельців про голодні 1932-1933 роки.
- «Колосок пам’яті». Це збірка виховних заходів для учнів старших класів, метою яких є розкриття масштабів трагедії українського народу в роки голодомору.
На сьогодні зібрано великий матеріал про голодомор: документи, спогади, свідчення тих, хто бачив і пережив те лихо. Розміщені дослідницькі роботи учнів пошукової групи.
П’ята експозиція представлена стендом «Героям – слава! Слава Україні!», на якому розміщено відомості про Революцію Гідності та воїнів АТО.
«Українська минувшина»
Представлена предметами домашнього побуту, домашнього вжитку. Це прядильно - ткацький станок і прядка, рушники та ікони, глечики і горщики, рубель і качалка. Тут можна побачити полотняний одяг та яскраво вишиті скатертини та рушники. Все це було зібрано учнями школи. Прядильно - ткацький станок і прядку передала в музей жителька села Садки Ляшенко Марія. Старовинну ікону приніс до музею учень школи Селіванов Микола. Музей постійно поповнюється матеріалами, які приносять односельці, збираються в ході проведення позакласної роботи учнями.
Наш музей відіграє важливу роль в патріотичному вихованні підростаючого покоління. На протязі всіх років існування музею ведеться велика пошукова робота. Учні зустрічаються зі старожилами, з бесід з якими черпають історичні знання з минулого. Старшокласники залучають до пошукової роботи учнів молодших класів. Шкільний музей працює постійно, починаючи Першим вереснем, куди приходять малюки – першокласники знайомитися з експонатами музею.
Сьогодні Україна переживає найбільше випробування в своїй новітній історії - збройну боротьбу за незалежність та територіальну цілісність. У цій війні ми вже маємо загиблих і поранених, проте маємо і першу історичну перемогу - згуртовану націю, яка готова боротися за свої національні та політичні права. Відтак, перед державою відкриваються унікальні можливості для швидкого згуртування громадян довкола ідеї збереження державності, примноження її сил, матеріальних та духовних багатств.
Музей – відкритий лист із минулого в майбутнє. Шкільний музей школи є осередком освіти виховання, який сприяє вихованню в молодого покоління національної свідомості, патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, забезпечення духовної єдності поколінь і призначений збереженню та вивченню матеріальної і духовної культури.
Головним завданням у роботі музею є: залучення учнів до проведення культурно-освітньої роботи серед школярів, зокрема патріотичного і національного виховання. Саме тому виховання ціннісного ставлення до суспільства і держави, до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю в учнів нашого закладу ведеться через краєзнавчо-пошукову роботу. Музейна діяльність учнівської молоді школи посідає особливе місце серед інших форм виховної роботи.
У процесі пошукової роботи учні, з одного боку, пізнають історію рідного краю, традиції населення, з іншого – беруть безпосередню участь у відродженні національної та духовної спадщини.Формування цих високих якостей у наших учнів спирається, насамперед, на добре знання рідного краю, його людей, їхніх звершень, адже велика Батьківщина, шляхетні громадянські чесноти починаються від рідного порога, своєї вулиці, школи, села, краю.
Ефективність патріотичного виховання в системі виховної роботи школи значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, методів і форм його організації. Шкільний музей, як центр краєзнавчої роботи допомагає у вирішенні питань виховання громадянської позиції та патріотизму у учнів. Шкільний музей є міцним стержнем всієї навчально-виховної роботи, широким полем творчості учнів та вчителів.
Суспільство ставить високі вимоги щодо морального та духовного виховання нашої молоді, а духовність має зростати з покоління в покоління. Патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури. На базі музею систематично проводяться тематичні лінійки, присвячені історичному минулому України: «Голодомор 1932-1933рр.», «Біль Чорнобильської трагедії», «Ми пам'ятаємо Вас, наші герої АТО», «Війна очима воїнів визволителів», акції: «Пам'ять серця», «Відродимо історію школи разом!». Надається допомога педагогічним працівникам під час організації та проведення позакласних заходів і уроків, пов’язаних з історією рідного краю. Організовуються круглі столи, уроки мужності, уроки історії за темами: «Мужність і відвага крізь покоління заради майбутнього України», «Я єсть народ, якого правди сила ніколи знищена ще не була», «Моя Україна - єдина країна»,«Вклоняємось доземно всім героям»; конференції: «Ти кажеш не було голодомору?», диспути, усні журнали: «Україно моя, ти у серці - одна», виставки.
Музейні експозиції сприяють розвитку особистості засобами українського народознавства, передбачають власну активну творчу патріотичну діяльність.
